Коли наздоганяє реальність

Перші сто днів після обрання вважаються для лідера «теплою ванною». Та потім, яким крутим і могутнім він не здавався, свої обіцянки, що наповнювали ефіри, відволікали від реальності, він повинен матеріалізувати. Це неможливо здійснити виключно через епатаж, само піар чи самовпевненість, навіть, коли за твоєю спиною наймогутніша країна світу

Шоу завжди захоплює, але прості рецепти для вирішення складних проблем – формула, яка може спрацювати лише на певному етапі. Згодом гра в унікальність, всемогутність та невразливість може загнати в пастку, і в результаті публіка усвідомить, що мегаплан, про який запевняли з усіх щілин, просто відсутній.

Обіцяний швидкісний режим прийняття рішень виявляється шкідливим, бо без розбору перемелює, в тому числі, багато хорошого й потрібного. Сусіди й партнери перетворюються на опонентів та ворогів, боротьба з мігрантами не виглядає успішною, ціни ростуть, інфляція прогресує, політична корупція набирає обертів, дарма що загорнута в обкладинку благодійності.

На словах за мегапланом заручники от-от звільняться, війни от-от закінчаться, треба просто перестати стріляти та звинуватити жертву в її небажанні бути знищеною. Утім, реальність наздоганяє, а нічого з обіцяного не справджується. Це неймовірно бісить, бо виборцю треба демонструвати хоч якісь перемоги найвидатнішого правління.

До того ж, поруч з месією зовсім нема тих, хто здатен сказати хоч крихту правди про абсурдність ситуації, яку він спровокував, і чим вона вочевидь обернеться згодом. В цьому найбільша проблема. І мова не тільки про ймовірні геополітичні катастрофи. Зацикленість месії на грошах, бажанні цинічно вибивати їх із жертви навіть під час війни, констатує повну катастрофу з мораллю. Тож про яке щире бажання принести мир на землю йдеться?!

Хоч як там закінчиться ситуація з підписанням договору про рідкісноземельні метали, замороженням воєнної допомоги, примусовим умиротворенням та приниженням нашої гідності, нам своє робити . І десь там на горі, мабуть, існує щось схоже на справедливість. Бо як би ви назвали таке: мегаплани одного – взяти Київ за три дні – перетворилися на ганьбу, а мегаплани іншого – змусити світ танцювати під його дудку – розвіюються, як дим?!

Голова Комітету по боротьбі з корупцією

Едуард Єфіменко